ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ  ПРОЖИВАННЯ МАЛОЛІТНІХ ТА НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ

ВИЗНАЧЕННЯ МІСЦЯ  ПРОЖИВАННЯ МАЛОЛІТНІХ ТА НЕПОВНОЛІТНІХ ОСІБ

 

Питання визначення місця проживання в Україні регулюється Конституцією України, Законом України «Про свободу пересування та визначення місця проживання в Україні» (далі  Закон), Цивільним Кодексом та Сімейним Кодексом, а також іншими законами та міжнародними договорами згоду на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Що ж розуміють під місцем проживання? Відповідно до Закону місце проживання – це житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

У свою чергу місце проживання варто відрізняти від місця перебування, під яким розуміють адміністративно-територіальну одиницю, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік.

Як законодавство визначає місце проживання малолітніх та неповнолітніх осіб? Відповідно до ч. 2 ст. 29 Цивільного Кодексу України  фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров’я, в якому вона проживає.

Відповідно до Сімейного Кодексу якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов’язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров’я та інші обставини, що мають істотне значення.

Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Якщо орган опіки та піклування або суд визнав, що жоден із батьків не може створити дитині належних умов для виховання та розвитку, на вимогу баби, діда або інших родичів, залучених до участі у справі, дитина може бути передана комусь із них.

Якщо дитина не може бути передана жодній із цих осіб, суд на вимогу органу опіки та піклування може постановити рішення про відібрання дитини від особи, з якою вона проживає, і передання її для опікування органу опіки та піклування.

Література:

  1. Цивільний Кодекс України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15
  2. Сімейний Кодекс України. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14
  3. Закон України «Про свободу пересування та визначення місця проживання в Україні» від 25.12.2019. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15